З громадського харчування – в будинки і квартири
Здавалося б, що ГОСТ – практично державна таємниця, проте в Радянському Союзі і в суворих тіток-технологів були діти, які чекали їх у цілодобових яслах і дитячих садках, а тому рецепт швидко поширювався серед радянських господинь.
І вже до 80-м рокам коржики, як у дитинстві, пеклися практично в кожній квартирі. Дешевий маргарин по можливості замінювали на масло, другосортну борошно – продукт вищого сорту. Якість від цього тільки виграла, а ось содовий присмак так і залишився: то радянські господині погано уявляли правильні пропорції гасіння соди, то не переслідували мети вони позбавлення від запаху, але діти продовжували ніжно любити цей нехитрий десерт.
Родом з їдальні, вихована в сім’ї
Сьогодні на просторах інтернету і у всіляких книгах, присвячених радянської кухні, можна знайти сотні різних рецептів коржиків з дитинства по ГОСТу, при цьому вони будуть відрізнятися не тільки співвідношенням інгредієнтів, але і загальним складом. Чому ж так вийшло, якщо ГОСТ був один на всю країну?
Відповідь проста і лежить на поверхні. Кожна сім’я заміняла в основному рецепті інгредієнти і змінювала пропорції за своїм розсудом і в пошуках ідеального смаку.
Так день за днем рецепт розвивався й видозмінювався. Однак чи можна сьогодні знайти той самий склад, який полонив радянських людей?